Тур Яготин-Богданівка-Березова Рудка
Одноденний тур з Києва у Яготин, Богданівку та Березову Рудку – один із найкращих маршрутів, який дає неймовірне творче натхнення, сили жити, боротися і творити. Неймовірна історія життя сільської художниці-самоуки Катерини Білокур, якою захоплювався Пабло Пікассо не залишає байдужими нікого. А талант Тараса Шевченка у Яготині та Березовій Рудці розкривається новими барвами. Зазвичай на цьому маршруті немає натовпів туристів, тому можна насолоджуватися затишною атмосферою малих міст та сіл. А їздити можна в будь-яку пору року – кожен місяць дарує відвідувачам свою чарівність, яскравість та теплоту.
Коли складно зберегти емоційну рівновагу в сучасному світі, прекрасному і жорстокому одночасно, не варто сидіти вдома. Навіть якщо на вулиці дощ та сильний вітер, на душі сумно та похмуро, з дому нікуди не хочеться виходити, то варто змусити себе встати у вихідний день рано вранці та вирушити у невелику подорож. Одного разу ми виїхали у день, коли у Києві бушував ураган. Сильний осінній вітер ламав дерева, водій міцно тримав кермо, бо автобус трохи заносило. А коли приїхали в Яготин, зайшли в музеї, закрили двері і опинилися у казковому чарівному світі мистецтва, історії та літератури. Під час туру у той холодний осінній день зробила невелике відео.
Дорога в цілому хороша за винятком окремих ділянок, наприклад, в сторону Березової Рудки. Зазвичай робимо зупинку на заправці на каву на об’їзній дорозі Обухова, принагідно згадуючи, що наступного разу можна заїхати і в саме місто, щоб відвідати садибу-музей Андрія Малишка.
Що подивитись в Яготині?
Яготин зустрічає рекламою молочної продукції та великим парком, схожим на ліс. Якось одна дівчина здивовано запитала: «Ви возите екскурсії в Яготин? Я там народилася і вчилася, потім виїхала в Київ. Що ж там такого цікавого, щоб туди їхати? Ну, розкажіть».
Дійсно, місцевим жителям, можливо, не зрозуміло, що туристи шукають у невеликому провінційному містечку. Однак усі, хто приїжджає в Яготинську картинну галерею, у захваті від творчості художниці Катерини Білокур.
Від великого палацу князів Рєпніних збережена лише невелика частина, адже з приходом радянської влади увесь маєток було зруйновано і розграбовано. У 1919-1925 роках книги, картини, гравюри розійшлися по різних музеях, частина колекції була втрачена. Приміщення використовували як лікарню, у якій провела свої останні дні Катерина Білокур.
Засновником музейної справи в Яготині був історик О. С. Непорожній, завдяки якому невеликий історичний музей перетворився на комплекс, що включає 7 філіалів. Серед них – Яготинська картинна галерея (1983), Музей «Флігель Т. Г. Шевченка» (2003), Археологічний музей «Добраничівська стоянка» (1977), Меморіальний Музей-садиба Катерини Білокур (1977) та інші.
На першому поверсі Яготинської галереї можна побачити малюнки старого палацу та парку. А праворуч від входу зверніть увагу на ротонду, яка залишилася з колишнього величезного архітектурного ансамблю.
Старі сходи музею, яким уже майже двісті років, скриплять під ногами, створюючи особливу атмосферу. Найбільш щемливі почуття охоплюють відвідувачів саме у тих двох залах, де представлені роботи Катерини Білокур – 73 картини та малюнки. В Україні є всього кілька місць, де можна ознайомитися з творчістю художниці – в Яготині, Богданівці та в музеї декоративно-прикладного мистецтва на території Національного Заповідника «Києво-Печерська Лавра».
Після відвідання картинної галереї можна пройтися по парку, роздивитися різні скульптури, наприклад, пам’ятник невідомому солдату, Святославу Ріхтеру, Миколі Гоголю, Григорію Сковороді та іншим. Якщо пройтися трохи вперед по парковій доріжці, то перед нами відкриваються краєвиди на річку Супій та ставок.
Коли Катерина Білокур виборювала своє право малювати, вона подумки зверталася до Тараса Шевченка, а одного разу поїхала до Канева на його могилу. Ми також прямуємо в музей «Флігель Тараса Шевченка», який знаходиться праворуч від галереї. Дерев’яний будинок, у якому жив український поет, на жаль, було зруйновано під час Другої світової війни, тому вже в наші часи було збудовано новий музей.
Екскурсію необхідно замовляти завчасно, адже відвідання музею без розповіді не залишить особливих вражень. Завідуюча Лариса Гусак відкриває відомі та невідомі сторінки з біографії та творчості Великого Кобзаря, в тому числі історії про кохання та дружбу Варвари Рєпніної і Тараса Шевченка.
Після екскурсії у флігелі можна відвідати історичний музей, а також зупинитися на хвилинку біля пам’ятника молодому Шевченку (1972) та біля Троїцької церкви. Храм було збудовано у 1800 році, зруйновано у 1936-му й відбудовано у наші часи.
Музей-садиба Катерини Білокур
Після Яготина вирушаємо у село Богданівка Київської області у садибу, у якій художниця прожила усе своє життя і написала майже усі картини. Будинок знаходиться серед житлової забудови, тому складається враження, що ми приїхали до неї у гості. У центрі села є вказівники, тому знайти досить легко.
У хаті панує особлива творча атмосфера. Під час екскурсії, яку проводить завідуюча Ольга Олександрівна Шаповал здається, що душа народної художниці до цього часу живе у своїй домівці і дає натхнення усім, хто приїжджає до неї. Щиро, відверто, до сліз… Таке відчуття душевної наповненості, любові і захоплення, що просто неможливо описати словами! А які гарні маки влітку на подвір’ї! Фото та відео не передає тієї простої сільської краси та атмосфери – обов’язково потрібно тут побувати.
Якщо ви їдете з групою, то після екскурсії по музею можна пообідати у сільському кафе в Богданівці: проста домашня їжа, демократичні ціни, скромний інтер’єр. Млинчики з домашнім сиром такі смачні, що коли ти вже наївся, все одно в животі знаходиш місце і для них. Індивідуальні мандрівники мають потурбуватися про обід самостійно, оскільки кафе працює лише для групових замовлень. Після ситного обіду можна трохи подрімати в автобусі під час переїзду в Березову Рудку.
Палац і піраміда Закревських у Березовій Рудці
Село з романтичною назвою на межі Полтавської та Київської області останнім часом відкривається іншими барвами, сенсами та смаками. Садиба Закревських, збудована у ХІХ столітті, знаходиться на території аграрного коледжу, у якому навчається близько 800 студентів.
На жаль, у 2022 році пішла з життя засновниця та директор музею Валентина Василівна Гончар. Вона хворіла, але робота давала їй сили жити та працювати. Коли літня жінка зустрічала туристичну групу, то починала екскурсію так: “Всі експонати зібрані колективом музею. Колектив у нас складається з однієї людини”.
І завжди жалкувала, що на екскурсію виділено небагато часу. «Уже так швидко їдете? Залишалися б ще на кілька годин. Я хотіла вам усе показати і розказати». Валентину Василівну можна було слухати годинами, особливо історію про кохання Тараса Шевченка та Ганни Закревської.
Зараз нові співробітники, викладачки коледжу вирішили додати нові цікавинки. Вони розповідають не лише про Шевченка та родину Закревських, а й про роботу навчального закладу, а після того частують смачними пиріжками, спеченими у місцевій столовій. Пиріжки та обіди готують лише для груп, тому потрібно завчасно робити замовлення. До речі, саме тут я вперше спробувала пиріжки з ревенем – овочем, на смак схожим на фрукт, який є родичом щавлю і гречки. Дуже смачно, хоча ревінь не настільки поширений в українській кухні.
У палаці Закревських уже кілька років триває реставрація, фінансів не вистачає, тому зовні палац виглядає досить занедбано. Свого часу Валентина Василівна Гончар шукала нащадків родини Закревських, які живуть у Європі, адже після приходу більшовиків до влади у 1917 році вони виїхали за кордон. На прохання допомогти у реставрації палацу відгукнулася лише онука Дар’ї Закревської – Коллет Артвіч.
У музеї можна придбати невелику книжечку мемуарів «Маня», написану під псевдонімом Маня Отрада, у якій описано побут та життя другої половини ХІХ століття, а також неймовірну історію долі дівчини-попелюшки з Березової Рудки Дар’ї. Хеппі-енд буває не лише в казках.
Після відвідання садиби прямуємо на місцеве кладовище, де знаходиться піраміда-усипальниця Закревських. На дорозі є вказівники, тому знайти піраміду просто. На жаль, споруда знаходиться у досить жалюгідному стані. Розграбована ще в радянські часи, вона до цього часу вкрай занедбана і потребує капітальної реставрації.
Після стількох годин цікавих розповідей, трохи втомлені, наповнені інформацією, творчим натхненням та душевними спокоєм, сідаємо в автобус, вмикаємо приємну музику та повертаємося до Києва. За один день стільки вражень, що вистачить на увесь наступний тиждень.
Організація туру
Як краще їхати за цим маршрутом – з групою чи самостійно? Переваги групи: огляд максимуму об’єктів за один день, організоване харчування, прийнятна ціна. Недоліки: оскільки цей маршрут не дуже популярний, не завжди збирається группа, тому потрібно слідкувати за пропозиціями турагенцій. Інколи агенції пропонують їхати спочатку в напрямку Березової Рудки, а потім Богданівки та Яготина, але у такому випадку не завжди можна встигнути відвідати Флігель Шевченка, оскільки музеї працюють до 17.00.
Переваги самостійної подорожі: планування у будь-який зручний час, можливість більше поспілкуватися з екскурсоводами та побути більш тривалий час у місцях, які сподобалися. Недоліки самостійної подорожі: досить проблематично дістатися громадським транспортом, потрібне власне авто. Маршрутки з Києва від автостанції «Київ» на вулиці Симона Петлюри часто їдуть лише до Яготина, а до Березової Рудки за графіком автобусу на Пирятин, який можна дізнатися на автовокзалі. Якщо плануєте їхати громадським транспортом, то можна відвідати лише Яготин і приділити знайомству з містом трохи більше часу.
Потрібно самостійно потурбуватися про харчування, біля туристичних об’єктів немає ресторанів та кафе для індивідуальних відвідувачів, можна лише випити кави та купити продукти в супермаркеті. Вартість екскурсійного обслуговування вийде значно дорожче, оскільки необхідно сплатити мінімум за 10 осіб. Можна попроситися приєднатися до групи, якщо буде така можливість.
Кожен куплений квиток в музей – наша невелика допомога у збереження та розвиток української культури. Особливо важливою така фінансова підтримка є для малих регіональних музеїв з вкрай обмеженим фінансуванням. Часто діяльність музеїв у селах та малих містечках тримається на ентузіазмі однієї людини. Не завжди є встановлена плата за відвідання музею, іноді просять залишити лише благодійний внесок. В будь-якому випадку оплата невисока, тому навіть якщо туристи мандрують індивідуально, варто замовити екскурсію.
Дивіться невелике відео з екскурсійного туру у Яготин, Богданівку, Березову Рудку:
